Децентралізація – це процес розширення і зміцнення прав та повноважень адміністративно-територіальних одиниць (областей, автономій, республік – суб’єктів федерацій та ін.) або нижчих органів та організацій при одночасному звуженні прав і повноважень відповідного центру. Децентралізація здійснюється цілеспрямовано з метою оптимізації практичного вирішення питань загальнонаціональної ваги, а також втілення у життя специфічних регіонально-локальних програм. Актуальність дослідження теми полягає в тому, що за сучасних умов проявляється тенденція організації владних стосунків до децентралізації. Процес децентралізації як політичний феномен пов’язана з рівнем децентралізації (місцевий, регіональний або федеральний), обсягом влади кожного органу на кожному рівні, політичними і адміністративними відносинами між різними органами влади на різних рівнях.

Слід розмежовувати поняття "розвиток" та "зростання" для правильного розуміння процесу регіонального розвитку. Поняття "зростання" означає кількісне збільшення чогось, а "розвиток" тлумачиться як процес, унаслідок якого відбувається зміна якості чого-небудь, перехід від одного якісного стану до іншого, вищого. Розвиток регіону означає режим функціонування регіональної системи, який забезпечує позитивну динаміку параметрів рівня і якості життя населення за рахунок стійкого і збалансованого відтворення соціального, господарського, ресурсного й екологічного потенціалів території.

Взаємовідносини центру та регіонів завжди є доленосними для розвитку держави в цілому. Вони не тільки визначають державний устрій, а й справляють вирішальний вплив на добробут народу. Критеріями та предметом вивчення досліджень в регіоналістиці є: сукупність питань, що пов’язані з закономірностями побудови та функціонування держав як територіальних утворень; внутрішньодержавна динаміка; ступінь розвиненості муніципальної політики; створення ефективних регіональних структур економіки.

Термін «регіон» надзвичайно широко використовується в наш час. Ним оперують у засобах масової інформації, в урядових документах, в законодавчо-нормативних актах, у наукових працях. Поняття «регіон» використовується в різних галузях знань для виділення територіальних частин геоторії й акваторії за певними ознаками.М.М.Колосовський писав: «У будь-якій науці, як показує історія наукових знань, найважчою та найважливішою справою є вихідні поняття і положення. В математиці таким є поняття про число, у фізиці – поняття про матерію, в біології – вчення про «первинну» живу матерію, клітину, в географії вчення про регіони».

До складу України входять 24 області, АР Крим, два міста загальнодержавного підпорядкування: Київ і Севастополь. Усього в країні існує близько 12 тис. різних територіальних утворень. Різні території України мають свої особливості й відмінності як щодо економічного розвитку, так і в соціальному, історичному, мовному та ментальному аспектах. Брак власної державної регіональної політики в недалекому минулому призвів до значних диспропорцій у регіональній структурі економіки країни та нагромадження економічних і соціальних проблем.

Територіальна організація держави є визначальним моментом у вирішенні усього спектру проблем, пов’язаних із регіональністю. Виокремлюють різні рівні територіальної організації: система економічної організації території, яка уособлює в собі утворення економічних районів, що забезпечують територіальний розподіл виробничих сил, і національну систему територіальних одиниць, яка існує у вигляді адміністративної, національно-державної чи то федеративної системи територіальної організації. Як свідчить практика, категорію “території” у конституціях унітарних держав фактично не розроблено, частіше за все основний закон подає адміністративно-територіальний устрій держави.