9 листопада 1989 пала Берлінська стіна - страшний символ тривав 40 років розділу міста, німецької нації і цілого континенту. Процес об'єднання німецької держави пішов стрімкими темпами.

У кінці II - початку I тисячоліття до н.е. на території Північного Ірану розселяються іраноязичниє племена, котрі протягом тисячоліття мирно проникали в інші частині Ірану й асимілювалися місцевим населенням. З IX ст. до н.е., згідно ассирійським клинописних історичним текстів, все населення Ірану згадується під загальною назвою мідян.

З висоти третього тисячоріччя, що насувається на мир, чітко бачиться, що історичний процес демонструє два різні шляхи розвитку, другий з яких, європейський, відбрунькувався від першого,‑ генерального, де те на рубежі античності. Саме динамічно прискорюваний розвиток європейського шляху привів до торжества науково‑ технічного прогресу на земній кулі. Питання лише в тому, у чи прогресі щастя людства.
Питання поставлене далеко не випадково. Генеральний шлях – перший шлях розвитку, для якого характерне панування державної командно‑ адміністративної системи при другорядній ролі ринку й приватної власності, приниженості людини й безумовнім пануванні держави над соціумом

Сучасний Схід суперечливий і неоднозначний. Мабуть, пора всерйоз усвідомити, що розвиток неєвропейського миру за кілька останніх десятиліть багато чого змінило в ньому. Звичайно, Схід і тим більше увесь неєвропейський світ не був єдиним або хоча б одноманітним ніколи. Він завжди розділявся й за рівнем розвитку, і по типу цивілізаційної й тим більше релігійної культури, і по багатьом іншим параметрам. Але при цьому завжди було щось загальне, ц що з'єднувало між собою неєвропейський мир і відрізняло його від Європи, Заходу. Це загальне – панування командно‑ адміністративної системи, принижена роль невільної приватної власності, ринку й відповідно безправ'я підданих – не тільки очевидно, але й має основний для розуміння світової історії характер.

Багато із країн сучасного Сходу – їх явна більшість – так чи інакше віддали данина соціалістичному вибору. І добре, якщо це був немарксистський соціалізм типу дестуровского в Тунісі. Але в переважній більшості мова йде або прямо про марксистський соціалізм, або про близьких до нього типах деспотичного соціалістичного режиму (Сирія, Ірак, Лівія), у найкращому разі в трохи зм'якшеному варіанті (Зімбабве, Алжир, Індонезія).
Про те, чому саме залучав до себе відсталі країни Сходу марксистський соціалізм і як впливало на ці країни створене табором комунізму поле идеологическо‑ політичної напруги, включаючи часом і пряме втручання у внутрішні справи тих або інших країн Сходу, мова вже йшла. Можна додати до сказаного, що на користь марксистско‑ соціалістичного або близького до нього шляху працювало багато різних факторів, як специфічних для даної країни, регіону, цивілізації, так і загальних для всього Сходу, для всього неєвропейського миру.

Поняття поля идеологическо‑ політичної напруги не є загальновживаним у сучасній політологічній термінології й тому вимагає деяких пояснень. У самому загальному виді мова просунутий про те, що в політології минулого, та й нинішнього століття іменувалося зонами впливу тих або інших держав. Але до одному цьому проблема не зводиться. Маються на увазі не тільки зони політичного впливу, тобто  безпосереднього політичного впливу одних країн на інші, але й вплив непряме, ідеологічне, доктринальне.
Вектори політичного й ідеологічного впливу могли збігатися, як те найчастіше бувало у випадку з исламизацией, але могли й не збігатися. Буддизм, наприклад, мирно проникав у країни, досить далекі від Індії, де він з'явився на світло. Але для XIX і тим більше для XX в. стало закономірністю зближення цих векторів, навіть злиття їх і відповідно взаємне посилення. Тому це відбулося?